Кременчуцьке водосховище стає морським лиманом із червоними та зеленими водами
Екологи, біологи та Асоціація рибалок України вказують на серйозну проблему: українські водосховища перетворюються на морські лимани, а вода в них набуває то жовто-червоного, то зеленого забарвлення.
Зокрема йдеться про кілька проблем, внаслідок яких, як вважають експерти, Україна поступово втрачає прісні водні артерії. Кременчуцька газета поспілкувалася з місцевими біологами й іхтіологами та дізналася, чому нашому Дніпру та всьому живому у ньому загрожує небезпека.
Одне з перших питань – збільшення вмісту солі у Кременчуцькому та Каховському водосховищах, внаслідок чого змінюються флора та фауна у водоймах – підняли в Асоціації рибалок України. Як з’ясувалося, не даремно. За словами голови Асоціації Олександра Чистякова, у цих водоймах уже з’явилися риба-голка та дрібні медузи – фауна, характерна для солоних водойм, зокрема морських лиманів.
Про зміну фауни в нашому морі повідомив Кременчуцькій газеті і викладач біології Кременчуцького національного університету ім. М.Остроградського Володимир Нікіфоров. За спостереженнями кафедри біології університету, окрім риби-голки у морі за останні роки збільшується поширення грибневика (кишковопорожнинний організм, ззовні подібний до медузи), з’явилася у наших ріках і водорість «наяда морська» – також характерна своєю пристосованістю до солоних водойм.
«Навіть якщо мінералізація водосховищ порівняно з річками більша, то все одно, навіть у річках Псел, Ворскла та інших також її бачимо», – розповів Нікіфоров.
Згадав професор і про чорноголового реготуна, який за останні 12 років почав гніздитися поблизу наших водойм. Хоча раніше ці птахи вживали виключно морську рибу та селилися на Півдні України.
«Посипання доріг солевмісними розчинами призводить до того, що українські водосховища за солоністю вже прирівнюють до морських лиманів – під час відлиги реагенти зі струмками змиваються у Дніпро», – зауважив Чистяков.
«Загальна мінералізація за останні 25 років збільшилася у 1,25-1,5 рази. На Полтавщині відбувається гідрокарбонатне засолення (тобто содово-сольове) – завдяки циркуляції ґрунтових вод. Реальне свідчення цьому – солонці, які можна побачити на ґрунтовій поверхні. Тобто, вода постійно циркулює з ґрунтових вод до джерел, річок та водосховища. Талі води, які потрапляють у ці водойми, несуть з собою сіль та соду, якими посипають дороги», – пояснює Нікіфоров.
Лише впродовж цьогорічної (несніжної) зими, у нашому місті на дороги вже висипали близько 550 тон солі.
Чи виправдані такі надмірні посипання, неодноразово цікавилися й містяни у соцмережах, адже надмірна кількість солі псує ґрунти, підземні води, а також взуття й автомобільні шини.
«Зважаючи на таку динаміку, серйозне збільшення вмісту солі у водах може спричинити негативний вплив через 50 років», – підсумував Нікіфоров.
До того часу, сподівається біолог, зміниться і підхід до соляно-содової боротьби з ожеледдю у містах.
Потепління, викиди та марганець
На води в нашому регіоні, окрім солі та соди, впливають і викиди з підприємств та хімія агропромисловості. Так вважає Володимир Нікіфоров. До цих факторів також приєднується ще один значний: потепління, що збиває температурні режими водойм.
З одного боку, теплі погодні умови, пояснив начальник іхтіологічної групи Головного управління Держрибохорони Юрій Ярцев, позитивно впливають на річкову живність взимку. Адже відсутність льоду регулює правильний кисневий режим рибам. З іншого, сприяє більшому розвитку бактерій, що осідають на дні водойм та спричиняють токсикацію риб.
«Це пов’язано з високою температурою води – до 26 градусів з плюсом. А також із вторинним забрудненням води марганцем, коли під ранок застоюються води. Через це гине риба, що на глибині, і раки в тому числі», – розповів Ярцев.
Начальник іхтіологічної групи згадує про червоно-жовтий колір води у водосховищах, який доволі часто можна побачити навіть неозброєним оком. Це – ознака наявності марганцю у воді.
Як пояснює Ярцев, марганець утворюється за рахунок водоростей, листя та інших відходів, що формують на дні цілий комплекс речовин, і при зависокій температурі через гниття утворюється марганець.
Щодо цієї ситуації іхтіологи звертаються до держводгоспів та обласних екологів. Ті у свою чергу – до держводагентства України, що узгоджує водні режими.
«Ми просимо, щоб у ранкові години (4-5 ранку) продували через одну греблю воду: це сприяє тому, що у воді зникає вторинне забруднення. Адже від цього перемішуються нижні шари води і знижується її температура», – розповів Ярцев.
Загалом же наше Кременчуцьке водосховище має річковий тип, тобто тут спостерігається постійна течія. За рік водосховище обмінює води 20 разів на рік.
Однак, зауважують екологи, цього все одно недостатньо. Щоліта бачимо постійне цвітіння водойми, що свідчить про хворобу Дніпра внаслідок спеки та недостатнього очищення.
Головна проблема в тому, що в Україні очисні споруди радянського зразка вже не справляються з очищенням настільки брудних водойм, і ми поступово залишаємося без питної води.
Окрім забруднення від хімічних гігантів міста та агропромисловості, Дніпро стає жертвою бездіяльності – ріка не має достатнього очищення, потерпає від щорічної засоленості та надлишку соди.
На думку голови Асоціації рибалок, ставлення до водойм в Україні часом межує зі злочином. Експерт закликає розробити і прийняти нову водну політику, визнавши прісну воду державним стратегічним ресурсом.
Профільні фахівці сподіваються, що у стратегії розвитку нашого міста хоча б найближчими роками з’явиться напрямок, який не лише на словах вирішуватиме екологічні проблеми водойм Кременчука та району.
(Автор матеріалу Аріна Алініна. "Кременчуцька газета" № 7(97) 15 лютого 2016 р.)
